Як держава планує відновлення державної влади та реінтеграцію населення після деокупації
1 Червня, 2024
[DISPLAY_ULTIMATE_SOCIAL_ICONS]
Кабінет Міністрів України незабаром має схвалити Стратегію відновлення
державної влади та реінтеграції населення деокупованих територій України на період до 2026 року.
Аналітики громадської спілки “Коаліція “На лінії зіткнення” дослідили документ спеціально для
Вікна відновлення.
Малюючи картини повоєнного майбутнього у своїй уяві, важливо розуміти, що збирається робити українська держава після деокупації, коли б вона не відбулась. Особливо це стосується територій, окупованих росіянами 10 років тому, де люди живуть у абсолютно іншій реальності, яку для них створила держава-окупант. Будь-які розмови про відновлення та відбудову інфраструктури не мають жодно сенсу без розуміння того, як ми будемо працювати з людьми. Саме тому важливо читати та розуміти довгі і складні документи та десятки сторінок, де прагнення журналістів до спрощення може лише зашкодити.
Проєкт стратегії розробило профільне Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Для чого: забезпечення ефективного та своєчасного відновлення функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування на деокупованих територіях України, відновлення прав і свобод людини і громадянина, створення гарантій безпеки та реінтеграції населення деокупованих територій України.
З 26 березня по 9 квітня цього року міністерство проводило громадські
публічні обговорення
проєкту стратегії та операційного плану до неї. Усі охочі могли надсилати свої пропозиції.
Вже 17 квітня чиновники
відзвітувати
про результати — жодна пропозиція не була підтримана. Участь в електронних
консультаціях взяли Громадська спілка “Коаліція “На лінії зіткнення”,
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні та Громадська організація
“Десяте квітня”. Коаліція “На лінії зіткнення” запропонувала створити на національному рівні
міжвідомчий консультаційно-координаційний формат з інклюзивним представництвом релокованих
організацій громадянського суспільства з тимчасово окупованих та прифронтових територій.
Це мала бути платформа, на якій внутрішньо-переміщені особи, мешканці прифронтових територій
та релоковані громадські організації могли б співпрацювати з владою та впливати на формування
візії майбутнього своїх регіонів. У міністерстві вважають, що це не доцільно, адже є створені
ради ВПО на рівні громад. Втім, очевидно що знаходячись на локальномі рівні неможливо продуктивно
впливати на національну владу та брати участь у формуванні державної політики.
Повертаючись до самого документу, одразу кидається в очі, що держава вперше використала однаковий підхід до усіх окупованих регіонів України. Це пов'язано в першу чергу з тим, що Росія з 2014 року застосовувала різні механізми окупації та правові режими для Криму, Донецької та Луганська областей, Херсонщини та Запоріжжя. Втім, навіть після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну, на національному рівні влади певний час не було чіткого розуміння, якими мають бути універсальні підходи до політики реінтеграції. Верховна Рада робила окремий фокус на Крим, а Мінреінтеграції планувало першочергові кроки після деокупації лише для Донеччини та Луганщини, не враховуючи чомусь Запорізьку та Херсонську області.
Що було раніше:
Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (2021).
Постанова Верховної Ради України “Про Заяву Верховної Ради України про пріоритетні напрями державної політики України в сфері деокупації, реінтеграції і відновлення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя” (2023).
Постанова Кабміну “Про підготовку до дій із стабілізації ситуації на деокупованих територіях Донецької і Луганської областей та їх реінтеграції” (2023).
Термін виконання стратегії — до 2026 року не означає, що розробники очікують на фактичну деокупацію усіх територій України через 2 роки. Заходи, які пропонують втілити, можна умовно поділити на дві групи — що треба робити вже, готуючись до деокупації в умовах поточного характеру війни, та як діяти одразу після повернення територій під український контроль. Мінреінтеграції не розглядає якихось проміжних сценаріїв, крім повної деокупації та настання сталого миру. Тільки в таких умовах можна досягти результатів стратегії. Втім, міністерство чомусь зазначає про поступове наближення деокупації територій, хоча й не наводить якихось обґрунтувань цієї тези.
Довга преамбула завершується висновком про те, що Стратегія спрямована на побудову цілісної державної політики щодо реінтеграції деокупованих територій України та жителів цих територій в правовий, адміністративний, соціальний, культурний, фінансово-економічний, інформаційний, освітній простори України.
Автори також пояснюють, що хочуть синхронізувати роботу органів державної влади
всіх гілок та рівнів, органів місцевого самоврядування, щоб ті могли почати повноцінно працювати
одразу після деокупації. На цій тезі ми зупинимось пізніше, адже на відміну від 2014 року, місцеві
органи влади окупованих територіальних громад не припинили свою роботу, хоч і релокувалися до
підконтрольних регіонів. Вони фактично працюють як
гуманітарні хаби
для внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, Бахмутська військова адміністрація відкрила 9
гуманітарних хабів у різних містах від Дніпра до Львова. А Маріупольська влада координує
роботу 21 центру підтримки вимушених переселенців з Донеччини.
Стратегічні цілі
Розробники визначили цілих 6 стратегічних цілей стратегії. Детальніше розберемо самі цілі та завдання.
Стратегічна Ціль 1. Визначення концептуальних підходів та пріоритетів державної політики реінтеграції деокупованих територій України.
Держава пропонує комплексний підхід до наслідків російського впливу на тимчасово окупованих територіях. Втім, зазначають, що потрібно враховувати тривалість та особливості умов перебування під окупацією різних територій і застосовувати вже конкретні індивідуальні підходи.
На територіях, які давно були під окупацією, існуватиме суттєвий брак кадрів для роботи у відновлених місцевих органах влади. Зокрема, через можливе кримінальне переслідування за колабораціонізм та відсутність фахової підготовки.
Завдання:
1) Поширити механізм планування першочергових дій зі стабілізації заходів на деокупованих територіях Херсонської та Запорізької областей. А ще розробити галузеві плани відновлення діяльності органів державної влади та підпорядкованих їм закладів, організацій, установ, підприємств.
2) Скоординувати дії органів державної влади щодо реалізації державної політики реінтеграції деокупованих територій у різних сферах. Для цього планують постійно моніторити галузеві нормативно-правові акти на їх відповідність стратегії та проводити засідання Координаційного штабу з питань деокупованих територій при МІнреінтеграції. Крім того хочуть навчати державних службовців протидіяти дезінформації та розпалюванню ворожнечі чи ненависті, ефективно долати конфлікти та їх наслідки, застосувати діалоговий підхід в управлінні.
3) Готувати та заохочувати українських громадян (фахівців, експертів, представників інститутів громадянського суспільства, ветеранів війни) для кадрового забезпечення на деокупованих територіях. Для цього готуватимуть спеціальний законопроєкт та програми підготовки/перепідготовки.
4) Впровадити збалансовані заходи з удосконалення кримінального законодавства. Мова йде про перегляд підходів до відповідальності за співпрацю з окупаційними органами влади (звільнення від кримінальної відповідальності, відбування покарання чи декриміналізації певних видів та форм співпраці громадян з окупаційними адміністраціями, установами, підприємствами). В результаті планують внести відповідні змін до Кримінального кодексу України.
5) Впровадити на територіях тривалої окупації реформи в сфері цифровізації, освіті, охороні здоров’я та пов'язані з євроінтеграцією.
Коментар:Однакові глобальні підходи у плануванні деокупації — логічне рішення, так само як і врахування особливостей для територій, окупованих з 2014 року. Щодо планів першочергових заходів після деокупації, то до них є питання. Наприклад, у вже затверджених планах Донецької та Луганської областей дійсно є різні галузеві завдання на кшталт “відновити діяльність”, “забезпечити функціонування” тощо. Але немає описаних конкретних кроків, як цього досягати, де брати кошти. А подекуди постає питання про доцільність деяких підходів. Наприклад, Луганська облдержадміністрація планує після деокупації отримувати від держави кошти “на створення нових робочих місць”. Формулювання завдання походить із застарілих підходів планової економіки та відсутності вільного ринку. Звісно, для деокупованих територій будуть потрібні державні стимули, але конкретні економічні моделі мають формуватися через широку дискусію із залученням бізнесу та громадського сектору, а не департаментами державних органів.
Окремої уваги заслуговує законопроєкт, який має сприяти формуванню певного “кадрового десанту” для деокупованих територій та залучення до нього ветеранів та громадських діячів — вихідців з цих регіонів. Ініціатива дуже важлива, адже з перших днів деокупації до громад мають зайти мотивовані та професійні спеціалісти у багатьох сферах. Тому закон та програми мають бути дійсно якісними та дієвими.
Тригерною темою після ухвалення стратегії стане питання змін до Кримінального кодексу України в частині відповідальності за співпрацю українських громадян з окупаційними органами влади. І справа навіть не в тому, що декриміналізація та звільнення від покарання піднімуть градус дискусії в суспільстві. А скоріше в тому, що необдумані рішення у цьому питанні можуть призвести до тяжких наслідків безпосередньо після деокупації. Коли цивільні українці та ветерани повертатимуться до деокупованих громад з бажанням справедливості та сатисфакції по відношенню до тих, хто співпрацював з росіянами. У цьому контексті варто залучити до дискусії саме місцевих
Стратегічна Ціль 2. Повноцінне відновлення державного управління та місцевого самоврядування на деокупованих територіях України.
Відновити діяльність органів державної влади і демократичних практик, ефективно розслідувати злочинів окупанів і провести невідкладну реінтеграцію громадян. Такі пріорітети ставить перед собою держава. Крім законодавчого поля пропонується заохочувати політичні партії та громадські об’єднання підключатись до відновленню кадрового і управлінського потенціалу на деокупованих територіях.
Розробники пропонують послідовний транзит системи управління від тимчасових державних органів (військові та військово-цивільні адміністрації) до виборів і створення органів місцевого самоврядування. При цьому говорять, що відновлення місцевого самоврядування повинно відбуватися за результатами об’єктивної і політично нейтральної оцінки реальної здатності територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення.
В обгрунтування такого підходу у міністерстві пояснюють, що громадяни на тимчасово окупованих територіях тривалий час були виключені з демократичного політичного і виборчого процесу, а облік виборців та діяльність політичних партій не забезпечувалися. Окупанти проводять активну інформаційну кампанію проти України, а пропаганда спричиняє недовіру жителів деокупованих територій до державної влади України.
Важливо, що за час окупації не працює бюджетний процес та казначейське обслуговування за українськими законами.
Завдання:
1) Вчасно створити органи управління — військові адміністрації населених пунктів та підготувати відповідних фахівців.
2) Створити умови для проведення загальнодержавних та місцевих виборів на деокупованих територіях. Пропонується розробити законопроєкт, в якому визначити процедури і критерії оцінки готовності деокупованих територій до виборів, а ще підготувати Державний реєстр виборців до роботи після деокупації.
3) Розробити законодавчу базу, яка б підвищила довіру населення тимчасово окупованих територій до публічної влади.
4) Відновити бюджетний процес та державну податкову політику.
5) Сприяти відновленню діяльності політичних партій, медіа, громадських, професійних та інших об'єднань на деокупованих територіях. Для цього після деокупації хочуть навчати та навіть фінансово підтримувати таких суб'єктів за рахунок бюджетних коштів.
6) Створити механізми нейтралізації російського впливу на політичні процеси та систему управління на деокупованих територіях. Урядовці планують врегулювати це питання через закон.
7) Створити умови для транзиту системи державного управління на деокупованих територіях від тимчасових державних органів (військові адміністрації, військово-цивільні адміністрації) до органів місцевого самоврядування. Наприкінці 2024 — на початку 2025 міністерство збирається спрямувати до Кабміну законопроєкти, в яких визначити механізм відновлення державної влади на деокупованих територіях та особливості нового адмінтерустрою.
Коментар:Недостатньо просто швидко утворити військові адміністрації в момент розуміння наближення деокупації. Адже відповідним указом президента просто утворюється орган і призначається його керівник. Багато залежитиме саме від наявності підготовлених управлінських команд для кожної громади. Що особливо складно забезпечити для Криму та окремих районів Донеччини та Луганщини, окупованих у 2014 році. Тому недостатньо просто формувати кадровий резерв, а вивчати специфіку тимчасово окупованих громад. Особливо в контексті зміни структури адміністративно-територіального устрою.
Важливим кроком є ініціатива закріпити на законодавчому рівні критерії проведення чи непроведення виборів у конкретних громадах після деокупації. Досвід прийняття подібних рішень на прифронтових, підконтрольних Україні територіях у 2020 році свідчить, що обласні державні адміністрації застосовували досить неоднозначні “критерії безпеки” для різних громад. Так, у Донецькій області у Торецьку вибори не проводились, а у Маріуполі вони відбулись, хоча відстань від лінії бойового зіткнення була однаковою. Оскільки немає конкретних часових рамок проведення перших місцевих виборів після деокупації, існують ризики затягування цього процесу та необґрунтованого продовження існування закритих органів — військових, або військово-цивільних адміністрацій, де усі рішення залежать від однієї людини.
Позитивним є рішення стимулювати українські політичні партії, медіа та громадські організації повертатися до роботи на деокупованих територіях. Адже саме громадський сектор діє швидко та проактивно, поки розкачується бюрократична система. Волонтери та активісти були першими, хто надавав допомогу після деокупації Київщини, Сумщини, Херсонщини та інших регіонів. А повертаючись у 2014 рік, саме громадськість Донеччини та Луганщини організовувала проукраїнські заходи на звільнених від росіян територіях. Водночас, фінансування такого процесу за бюджетні кошти потребує окремої уваги, щоб забезпечити незалежність та незаангажованість громадського сектору.
Стратегічна Ціль 3. Відновлення та захист порушених прав людини і основоположних свобод з урахуванням суспільного різноманіття.
Автори підкреслюють, що після початку окупації Російська Федерація поступово займається заміщенням цивільного населення тимчасово окупованої території України шляхом його витіснення і заміни на громадян Російської Федерації. Крім того, змінене правове поле, “націоналізована” державна та приватна власність.
Постане питання, як ідентифікувати громадян України, видавати українські паспорти (у разі відсутності чи неоформлення). Водночас доведеться розшукувати та депортувати громадян Росії за межі України.
На сьогодні в Україні відсутній чіткий підхід до врахування документів, виданих на тимчасово окупованій території України. Після деокупації відсутність такого підходу призведе до правової невизначеності і негативних наслідків для громадян.
На територіях під тривалою окупацією не функціонують українські публічні електронні реєстри, інформації про жителів цих територій вкрай мало. Водночас, діючі закони забороняють визнавати документи окупаційних адміністрацій про призначення соціальної допомоги, інвалідності, реєстрації та визнання прав майно тощо. Це може призвести до правового колапсу.
Завдання:
1) Визначити підходи щодо врахування інформації з документів, виданих окупаційними органами влади (свідоцтва про народження, смерть, шлюб; судові рішення; документи про право власності; дозвільні документи; реєстрація суб’єктів господарювання). Для цього на рівні нормативних актів хочуть дозволити реєструвати акти цивільного стану осіб, які були в окупації, враховувати дані паспортів та інших документів.
2) Створити механізм ідентифікації осіб та видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Планують моніторити звернення громадян, що виїхали з окупації, або перебувають там, а також розробити механізми встановлення особи.
3) Розробити механізми ідентифікації іноземців, які незаконно прибули на тимчасово окуповану територію, та вирішення питання щодо права їх подальшого перебування в Україні.
4) Врегулювати питання з майновими та немайновими правами. Пропонують створити нормативну базу, яка б дозволила верифікувати операції з майном в окупації. Крім того обліковувати незаконно створені об'єкти та вирішувати питання про їх демонтаж, або прийняття на баланс.
5) Створити умови для відновлення діяльності закладів освіти, культури та охорони здоров’я. А також аптек, спортивних об'єктів, молодіжних центрів тощо. До деокупації розроблять порядок відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях з оцінкою усіх даних: кількість учасників освітнього процесу, безпекову ситуацію, наявність інфраструктури тощо. Багато уваги приділятимуть підготовці педагогів: робота в пост-конфліктних спільнотах, перехідні освітні програми. Для медичних закладів хочуть запустити спрощену процедуру відновлення діяльності та синхронізації з українською медичною системою. Також передбачені державні програми щодо реінтеграції дітей та молоді, інформаційної реінтеграції.
6) Відновити доступ до медичних та соціальних послуг та сервісів. Спочатку планують оцінити потреби населення у медичних послугах, у тому числі соціально вразливих категорій, а потім запровадити механізм призначення соціальних виплат.
7) Відновити доступ до адміністративних послуг. Для цього збираються відновити доступ громадян до інформаційних систем та реєстрів, а після деокупації використовувати мобільні адміністративні центри.
Коментар:Безсумнівно державі доведеться рахуватися з документами, виданими окупаційною владою. Особливо це стосується актів цивільного стану: документів про народження, смерть та шлюб. Тому чіткий механізм підтвердження юридичних фактів точно потрібен. Стосовно майнових прав — поки не зовсім зрозуміло, як держава буде, наприклад легалізувати право на житло чи бізнес нерухомість. Враховуючи, що ще з 2014 року росіяни здійснювали експропріацію — незаконно позбавляли власності як приватних осіб, так і підприємців.
Важливою є підготовча робота з вчителями та створенням спеціальних освітніх програм, адже педагоги будуть працювати у пост-конфліктному середовищі. Особливо це стосується територій з тривалим російським впливом. Поміж іншого, варто розглянути й можливість стимулювання для освітян працювати на деокупованих територіях, у тому числі створити умови для повернення місцевих педагогів. Для того, щоб розумно відновити мережу закладів освіти, культури та медицини дійсно потрібно аналізувати усі дані та особливості в кожному з населених пунктів. Наразі громадськість вбачає значні ризики у плануванні відновлення з боку місцевих військових адміністрацій. Які вже готують “велике будівництво” шкіл, садочків та лікарень після деокупації, не враховуючи, що деякі населені пункти можуть бути спустошені та повністю знищені.
Стратегічна Ціль 4. Відновлення справедливості, недопущення безкарності та забезпечення правопорядку, безпеки населення на деокупованих територіях
На тимчасово окупованій території України з початку агресії Російська Федерація системно і масово порушує основоположні права і свободи людини. Примусова паспортизація, депортація та примусове переміщення, переслідування та незаконні затримання, катування та залучення населення до російської армії для війни проти України — це далеко не повний перелік злочинів РФ. Блокуються українські медіа, сайти органів української влади, громадських об'єднань, переслідуються незалежні журналісти, включно з їх затриманнями та вбивствами. В таких умовах російські пропагандистські канали комунікації є єдиними джерелами отримання інформації для населення тимчасово окупованої території України.
Після деокупації виникнуть проблеми зі здійсненням правосуддя, адже знищена інфраструктура, архіви та інші документи. А судова система буде вкрай завантажена через велику кількість справ і брак кадрів. Правоохоронні органи будуть працювати в умовах соціальної напруги та недовіри.
Завдання:
1) Відновити систему безоплатної правової допомоги постраждалим від окупації та бойових дій, залучити адвокатів з-поміж внутрішньо переміщених осіб.
2) Розробити плани реінтеграційних заходів у сфері кримінальної юстиції, правоохоронних органів та судів. Подати законопроєкт щодо відновлення дії кримінального законодавства на деокупованих територіях, а також регулювання за справами, які вели окупаційні суди.
3) Системне документування фактів про окупацію, забезпечення доступу до відповідної інформації та архівів. Йдеться про збір інформації про осіб, які були незаконно позбавлені свободи окупантами та поширення цієї інформації.
4) Доступ до національних та міжнародних механізмів компенсації збитків, завданих у результаті збройної агресії Росії проти України. Планують розробити методики оцінки майнової шкоди, завданої окупантами, створити Міжнародний реєстр збитків, аби усі потерпілі могли внести до нього дані. А ще розробити підходи до механізмів компенсації таких збитків.
5) Впровадження інституту відновного правосуддя, що означає включення у програми підготовки правників, чиновників та журналістів освітніх компонентів, пов’язаних з застосуванням діалогового підходу, фасилітаційних інструментів, компонентів конфлікт-чутливості.
6) Моніторити факти порушень прав людини, включаючи порушення стосовно дітей.
Комертар:Система безоплатної правової допомоги безумовно буде ефективною для більшості населення після деокупації. Важливо, що держава системно підходить до оцінки справ, які розглядали окупаційні суди. Це створює запобіжники для необгрунтованої амністії та оцінки справ цивільного судочинства.
Створення Міжнародного реєстру збитків, вочевидь, є перспективним рішенням, яке дозволить позиватися до Росії за відшкодуванням. Разом з тим, обережне формулювання “розробити підходи до механізмів компенсації” дає розуміння, що поки це питання не врегульовано як в уряді, так і з міжнародними партнерами.
Стратегічна Ціль 5. Забезпечення ефективних заходів та дій щодо стабілізації соціальної напруги, врегулювання потенційних конфліктів у ході реінтеграції територій.
Автори усвідомлюють, що наслідки тимчасової окупації, потенційні превентивні заходи держави, направлені на створення умов до деокупації та подальшої реінтеграції деокупованих територій стимулюють суттєве зростання конфліктного потенціалу, радикалізації та поляризації населення. Це стосується як безпосередньо жителів відповідних територій, внутрішньо переміщених осіб, тих, хто виїхав за кордон внаслідок збройного конфлікту, так і населення України в цілому.
Розробники продовжують думку про те, що теми реінтеграції та взаємодії між різними групами населення, що залишились чи виїхали, пішли на співпрацю з органами, створюваними Російською Федерацією на тимчасово окупованій території України, розподіл соціальних виплат та пільг, мовне чи релігійне питання, політика меморалізації, оформлення документів тощо є украй конфліктними у сприйнятті суспільства.
На територіях тривалої окупації комплексність та масштабність таких проблем буде суттєво більша. Скоріш за все Росія зберігатиме вплив на ці території через наявність сформованого ресентименту місцевим населенням, що з високою імовірністю буде стимулювати різні форми протидії та несприйняття.
Раціональний висновок міністерства про те, що під час окупації відбувається значний відтік громадян України через бойові дії та ризики “невизначеності” життя після деокупації, незаконної депортації українських громадян Росією та заселенню (колонізації) тимчасово окупованої території України громадянами Російської Федерації.
Завдання:
1) Відновити роботу незалежних українських медіа та суспільного мовлення, сприяти поверненню переміщених із цих територій ЗМІ. З цією метою ще до деокупації хочуть створити стратегію та механізми інформування мешканців тимчасово окупованих територій про події в Україні та державну політику реінтеграції. А ще навчити журналістів та органи влади конфлікт-чутливої роботи.
2) Створити умови для безпечного та гідного повернення ветеранів війни та членів їх родин, внутрішньо переміщених осіб, тих, хто виїхав за кордон. Йдеться про державні програми економічних та стимулів для повернення громадян, у тому числі підтримки сімейного, соціального підприємництва, ветеранського бізнесу тощо.
3) Залучати місцевих до процесів прийняття рішень та врегулювання конфліктних ситуацій і примирення на рівні територіальних громад. Планують розробити єдині стандарти застосування діалогового підходу для врегулювання конфліктних ситуацій на рівні громад, провести аналізу механізмів участі громадян у процесах прийняття рішень органами державної влади в умовах воєнного стану та роботи на деокупованих територіях.
4) Започаткувати інклюзивну меморіалізацію, вшанування та увічнення пам’яті ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності на деокупованій території, досвіду перебування в тимчасовій окупації та звільнення. З цією метою хочуть розробити план заходів, спрямованих на віднайдення місць поховань військових та цивільних, які загинули під час війни. Після деокупації створювати нові місця пам’яті, секторів військових поховань, спорудження та відновлення пам’ятників, пам’ятних знаків. А ще розробити національні та місцеві програми вшанування ветеранів, постраждалих внаслідок російської агресії.
5) Реалізувати узгоджені дії щодо формування української національної та громадянської ідентичності, подолання наслідків російської пропаганди, індоктринації та мілітаризації населення, сформованих упереджень щодо української культури, історії та мови. У міністерстві збираються проаналізувати навчальні програми на тимчасово окупованій території. А ще розробити системи стандартів оцінювання різних категорій учнів та студентів для визначення рівня знань та компетенцій. Підготувати методичні рекомендації та механізми підтримки молодіжних, освітніх, культурних і мистецьких ініціатив, створення майданчиків для неформальної освіти для дітей, молоді та дорослих.
6) Синхронізувати дії держави та громадського сектору щодо гуманітарної політики держави та посилення соціальної згуртованості на базі українських національних цінностей у конфлікт-чутливий та безпечний спосіб. Йдеться про молодіжні, культурні та професійні обміни досвідом між громадянським сіспільством, громадянами та владою.
7) Розвивати потенціал територіальних громад попереджати конфлікти, знижувати соціальну напругу. Пропонують для цього запровадити механізми раннього сповіщення та превенції конфліктів на рівні територіальних громад. А також поширювати у громадах методичні матеріали щодо інструментів та підходів до трансформації конфліктів, застосування діалогового підходу, медіації та превенції соціальної напруги.
Коментар:дуже важливо, що на державному рівні хочуть системно підійти до безпечного та гідного повернення ветеранів війни та членів їх родин, внутрішньо переміщених осіб, та тих, хто виїхав за кордон. Чи не вперше у тексті стратегії звертають увагу на необхідність залучення громадськості до прийняття рішень, але вже після деокупації.
Втім, недостатньо просто вивчати інструменти локальної демократії та очікувати, що неурядовий сектор включиться тільки після повернення територій під контроль України. Вже зараз держава та громадські організації мають системно співпрацювати для збереження української та регіональної ідентичності з внутрішньо переміщеними особами, та тими, хто виїхав за кордон. Зважаючи на швидку інтеграцію у приймаючих громадах та країнах.
Розробка державної програми економічних стимулів у першому кварталі 2025 року є потенційно перспективною. Втім, це питання може бути також тригерним для інших регіонів України. В Україні вже є негативний досвід створення вільних економічних зон, тому до вирішення дискусії про стимули потрібно підходити виважено.
Стратегічна Ціль 6. Сприяння забезпеченню економічних прав населення деокупованих територій, у тому числі відновлення належної інфраструктури, забезпечення умов економічного розвитку та відновлення.
Російська окупація знищила економічні зв'язки між тимчасово окупованою та підконтрольною Уряду України територією, логістику та транспортну інфраструктуру.
Відбулась інтеграція бізнесу, банківського та іншого фінансового сектору до окупаційного законодавства та регулювання: справляння податків, платежів та інших доходів бюджету залежно від тривалості окупації.
Автори стратегії роблять висновок, що виникне необхідність відновлення об’єктів критичної інфраструктури, закладів надання соціальних послуг та охорони здоров’я, підприємств. Тож повернення до соціально-економічного простору України буде болючим. Йдеться про виклики транзитного періоду на ринку праці, закриття підприємств, перехід на гривню, затримки з бюджетним фінансуванням. Зберігатиметься висока залежність від гуманітарної допомоги та зниження активності місцевого населення у пошуку роботи.
Завдання:
1) Формування узгодженої візії економічного та екологічного відновлення деокупованих територій. У міністерстві планують розробити критерії типізації територій, що потребують відновлення після деокупації. При цьому враховувати масштаби руйнувань, близькість до кордону з Росією та Білоруссю, густоти населення та характеристик людського капіталу. Хочуть розробити програми сприяння та розвитку підприємництва, податкові пільги, спеціальні економічні режими та інших преференції для залучення українських та міжнародних інвестицій. Спростити процедури державної реєстрації бізнесів. А ще розробити законопроект щодо врегулювання проблемних питань виплати заборгованості по кредитам та реструктуризації заборгованості. Кажуть також про цільові програми стимулювання переміщення виробничих потужностей підприємств, пільгове кредитування, впровадження податкових пільг, спрощення реєстраційних та дозвільних процедур для відновлення бізнесу або державної реєстрації нового, оренди майна протягом певного перехідного періоду тощо. Планують запровадити механізми сприяння ефективному та швидкому розмінуванню критично важливих об'єктів.
2) Розробка та впровадження програм підвищення кваліфікації та перекваліфікації.
3) Підвищення трудової мобільності за рахунок використання широкого спектру заохочень для залучення висококваліфікованих професійних кадрів з інших регіонів, а також з кола трудових мігрантів. Хочуть популяризувати програму “єРобота” щоб заохотити громадян брати участь у відновленні на деокупованих територіях. А ще вивчити міжнародний досвід регіональних програм зайнятості населення задля підвищення трудової мобільності населення.
4) Сприяння професійній адаптації та підприємництву ветеранів на деокупованих територіях, їх повноцінному включенню до процесу економічного розвитку та відновлення. Планують реалізувати програму надання роботодавцям компенсацій витрат на оплату праці внутрішньо переміщених осіб.
Коментар:Важливу роль у створенні якісної моделі економічного відновлення після деокупації відіграватиме наявність чи відсутність ефективної взаємодії між Мінреінтеграції та Мінрегіоном. А також рівнем залученості до обговорень релокованого бізнесу та громадських організацій. Певні території вздовж кордону з Росією та Білоруссю можуть бути зафіксовані у стратегічних документах як фактична “сіра зона”, отже розвитку там не буде. Втім, не зважаючи на глибину відстані від кордону, необхідно робити фокус на реальних механізмах залучення та захисту інвестицій як альтернативі державним дотаціям.
Питання про структуру економіки окупованих наразі регіонів є комплексним та надзвичайно складним. Враховуючи, що багато міст зруйновані вщент і невідомо скільки населених пунктів буде зруйновано ще. Потрібна не лише якісна система перманентної оцінки руйнування об'єктів інфраструктури, а й чітка дорожня карта нової економічної моделі для тимчасово окупованих територій. Де будуть застосовані інноваційні підходи, а не намагання відновити застарілу пострадянську індустрію Донеччини та Луганщини, яка втратила свою актуальність. В цьому контексті потрібно не допустити апріорі шкідливих рішень у плануванні відновлення з боку обласних та місцевих військових адміністрацій.
Ключові висновки авторів аналізу:
Більшість проблем у проєкті документу ідентифіковані вірно. Варто відмітити
професіоналізм розробників, які використовують дані досліджень та формують гіпотези
на підставі глибинного аналізу та логічних припущень.
Стратегічні цілі подекуди перетинаються, але в цілому створюють логічну рамку.
Завдання у більшості випадків передбачають вимірювані результати. Особливо це стосується
ініціації цілого пакету законодавчих ініціатив, які мають створити абсолютно нове правове
поле з чіткими механізмами реалізації. Втім, варто відслідковувати дуже амбітні терміни
виконання як в контексті підготовки проєктів нормативно-правових актів, так і роботи з ними
в Кабміні та Верховній Раді.
Проєкт документу містить доволі тригерні рішення, які потенційно можуть викликати хвилю
несприйняття з боку частини громадянського суспільства. Мова йде, наприклад, про послаблення
кримінальної відповідальності за колаборацію на тимчасово окупованих територіях. В той же час
достатньо уваги приділяється політиці меморіалізації, реінтеграції ветеранів, роботі з молоддю.
Очевидною слабкою стороною документу, як і абсолютної більшості державних політик є
залишення поза фокусом роботи з організаціями громадянського суспільства. Мова йде про не
залучення сотень релокованих з постраждалих регіонів громадських організацій, внутрішньо
переміщених осіб, бізнесу, громадян, які виїхали за кордон вже на етапі формування візії
майбутнього, відношення до них, як до виконавців. Це може призвести до демотивації таких
суб'єктів та втрати ключових стейкхолдерів у процесі реінтеграції.
Загалом проєкт стратегії та операційного плану є змістовною державною політикою, яка має
велику перспективу до реалізації, але лише у випадку врахування авторами та виконавцями
важливих аспектів, які впливають на головну мету.
Роман Власенко, керівник Сєвєродонецької райдержадміністрації:
Стратегія — ґрунтовний та необхідний документ для організації роботи багатьох інституцій. Шість стратегічних цілей стратегії відображають всі аспекти роботи органів влади на деокупованих територіях з місцевими мешканцями.
Деякі завдання стратегії уже мають нормативно правове підґрунтя, а деякі, на мій погляд, потребують особливої додаткової уваги. Як то ідентифікація злочинів співпраці з окупаційною адміністрацією, колабораціонізм, державна зрада. Сьогодні не визначені конкретні дії, що підпадають під конкретні злочини, це негативно впливає на очікування людей в окупації щодо повернення української влади.
Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA, членкиня робочої групи з розробки стратегії:
Ідея розробити стратегію прийшла у вересні 2023 року, Міністерство спочатку хотіло розробити закон про деокуповані території, але дійшли згоди, що потрібен стратегічний документ. Для цього створили робочу групу на базі Координаційного штабу з питань деокупації. Сама робоча група не була формалізована, відбір до неї не здійснювався.
Ключова задача стратегії – синхронізувати дії всіх міністерств. За основу взяли постанову від 23 серпня по Криму (Постанова Верховної Ради України від 23 серпня 2023 року № 3333-IX “Про Заяву Верховної Ради України про пріоритетні напрями державної політики України у сфері деокупації, реінтеграції і відновлення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя” - авт). Дані збирали від обласних адміністрацій, органів державної влади, звітів міжнародних організацій. У роботі брали участь: Коаліція “Україна. П’ята ранку”, Крим SOS, Сдіх SOS, БФ “Право на захист”, Офіс Омбудсмана.
Не має впевненості, що вдастся прийняти у тому вигляді, який є. Деякі міністерства можуть прибрати себе з виконавців, тому вже на етапі схвалення урядом ми дійсно побачимо інший документ. Але головною метою було закласти базові принципи бачення реінтеграції деокупованих територій.
Автор: Андрій Грудкін, виконавчий директор Громадської спілки “Коаліція “На лінії зіткнення”
